Я перегорнула останню сторінку книги буковинської письменниці Оксани Драчковської «Зілля» й відчула щем...
Два дні, я жадібно читала цей роман, низку пов’язаних новел, які плавно перетікають одна в одну, сполучаються, доповнюють одна одну, і які єднає темні очі панни Ольги (натяк на Ольгу Кобилянську). Якщо слід було б офіційно визначити час, в якому відбувається дія, я би не знала, що сказати. Я впізнавала до деталей знайомий студентський гуртожиток, в якому жила чверть століття тому. Але попри впізнаваний студентський інтер’єр з конкретного часу, і вчора, і сьогодні, і завтра будуть існувати українські гуртожитки, де житимуть дівчата з їх мільйоном маленьких та більших драм, і так само перед ними і під час навчання, і після завершення стоятиме питання жіночого та професійного життя.
Книга занадто легка, щоб претендувати на «педагогічний» роман. Але вона вчить, так як може вчити розумна, доросла та симпатична подруга. Оксанчині героїні не гламурні, не мажорні. Гуртожитські інтелектуалки, які часом встрявали в любовні халепи, помилялися, але у яких завжди було щось окрім бажання вийти заміж та мати пару. Її героїні самі будують свої світи, пишуть наукові роботи, працюють на телебаченні та в школах.
Колись я писала про те, що слід виправляти помилки російської літератури, яку прийнято вважати великою, і яка формує абсолютно хибні для жінок зразки поведінки та стереотипи. Українські письменниці справляються із тим пречудово. Замість нарративу про вічну любов та згубну пристрасть, головна Оксанчина героїня із знанням справи задумливо розповідає про гормональні бурі у юних дівчат, й при цьому жіноче товариство ніжно оберігає подругу, яка саме і потрапила до такої бурі. Отже, «Зілля» – це новели про дівчат, у їх найкращому свіжопісляуніерситетському віці. Тут нема стрижневої персони, всі героїні однаково важливі, але є авторка, від особи якої ведеться розповідь, і є панна Ольга – письменниця, яка жила в Чернівцях півтора століття тому. Ольга мала би бути персонажем наукової роботи для Антоніни Луців (оповідачки), яку часом переслідує погляд її чорних очей, й нащадки героїв з її життя деколи драматично вриваються у побут сучасних гуртожитських дівчат.
Де відбувається дія роману? І на Буковині (звідти ж і Ольга й авторка роману) і у Львові (його не названо, але ми впізнаємо його), а якщо ще конкретніше: і в студентському гуртожитку, і в помешканні наших героїнь, і в архіві, і в гірському селі, і в садибі сучасної відьми. Відьма (її мати працювала у панни Ольги) виглядає як цілком позитивний персонаж. Принаймні, попереджає візитерок, що причаровувати не слід, хоча із сумом додає: «Деколи мені здається, що чоловіки без зілля взагалі любити на вміють». Таке враження, що для долі кожної героїні Оксана віддала порівну часу, емоцій, всім різносортового щастя. І благополучна Леся, і телезірка Настя, і сама Тоня.
Не мені одній, ще кільком читачкам найкращою здалася новела про панну Ольгу, яка стоїть біля будинку, де живе критик, її нерозділене кохання. Я не буду переказувати новелу, але цій темі американські авторки присвячують цілі тренінги. А тут на двох сторінках, жінка сам на сам зробила найважче для молодої жінки зізнання: «Він мене не кохає».
Ще це книга про жіночу дружбу. Дружба сама по собі великий дар, це теж любов, тому люди, які її мали, у чомусь обдаровані. Антоніна Луців – обдарована. Як обдаровані всі її подруги.
Але книжка не лише повчальна, вона ще й просто смачна і дуже смішна. Ну хіба це не смішно (я взяла свою сумку номер тридцять вісім, через мою пристрасть до сумок, їм почали присвоювати номери)... «Чому такі дорогі цукерки, невже не можна було дешевше?» «Можна, але дешеві були не в бляшаних коробках»...
Напевно, книжкові рецензії не писатимуть того, що ця книжка, така грайлива, народжувалася ночами. Авторка – мати двох дітей, один з її синів фактично не спить ночами, і дуже неспокійно спить вдень. Тож ця вже друга за ліком книга писалася по ночах. Сам роман, як і його чарівна авторка, показують, що у скрутний час можна писати книжки, прекрасно куховарити, співати, як раніше, ходити на вистави та вернісажі. Бо Оксана, як і всі її героїні, сама робить свій світ.
