У світі існують книгарні зі спеціальними полицями книжок про читання. Серед них обов’язково будуть такі відомі видання, як, наприклад, П’єр Байяр «Мистецтво розводитися про книжки, яких ми не читали», Альберто Манґель «Моя історія читання» та «Нотатки до визначення ідеального читача», Генрі Міллер «Книжки мого життя», Марсель Пруст «Про читання» й інші.
До списку варто також додати «Книжку про читання» польської письменниці та літературного критика Юстини Соболевської, українським перекладом якої «Видавництво Старого Лева» торік розпочало серію літератури про читання. І от нарешті цьогоріч український читач отримав можливість посмакувати й українським текстом відомої кни́жки про книжки́ Умберто Еко та Жан-Клода Кар’єра «Не сподівайтеся позбутися книжок!», з якої насправді й варто починати такий перелік. Це діалог між відомими європейцями: італійським філософом та французьким режисером; до слова, майже однолітками. Умберто Еко – філософ, вчений-медієвіст, семіотик, письменник; Жан-Клод Кар’єр – режисер, сценарист, романіст, історик, актор.
Напрочуд щиро, легко та невимушено відбувається цікава (і навіть наважуся сказати – повчальна) дискусія. Ця розмова звучить зі сторінок книжки настільки природно, так наче читач знаходиться за сусіднім до співрозмовників столиком, котрі сидять навіть не в кафе за філіжанкою кави, а в якомусь затишному пабі за кухлем холодного пива. Проте, прислухавшись уважніше до розмови, починаєш сумніватися, чи бува не знаходяться вони у лекторії за кафедрою. Зібралися два затяті бібліофіли, для котрих говорити про книжки – суцільне задоволення.
Однією з якісних ознак їхньої розмови є не вичерпне обговорення теми, не обсмоктування всіх її аспектів, не обгризання м’язевих тканин питань аж до самісіньких кісток, а радше навпаки – відкриття безлічі нових горизонтів і породження ще більшої кількості запитань, розширення простору даної тематики. Співрозмовники не зводять все до єдино правильного знаменника готової однозначної відповіді. Що більше, це провокація третіх осіб до власного пошуку, спосіб творення свіжих обріїв для вже призабутих питань, на які, здавалось би, відповідь давно знайдена.
Тож коли в книжці обговорюються, до прикладу, вже достатньо заяложені теми щодо масовості Інтернету, який часто вважають нищівною загрозою для книжки, інтелектуали виважено аналізують ці процеси та відкривають безліч нових оптимістичних граней. Так, важко не погодитися з Умберто Еко, що «завдяки Інтернету ми повернулися в еру текстів». Як наслідок, після їхніх розмов читачеві залишається хіба остаточно переконатися, що книга таки ніколи не зникне, і нехай той читач навіть не сподівається її позбутися (як застерігає сама назва книжки). Автори порівнюють книжку із колесом: «Щойно ви її винайшли – покращити її неможливо». Звісно, можливі варійовані трансформації, цікавіші дизайнерські рішення, але досконалість форми вже не запротестувати. А всі страхи щодо ймовірності зникнення книги у цифрову добу, де все можна знайти в Google, зникають, як тільки ми спитаємо себе: а який «дівайс» із збереженими терабайтами інформації ми захопимо із собою, наприклад, під час серйозної небезпеки? Якщо все буде знищено (та хоча б електрика), то ми втратимо спосіб відтворити текст з флешки, не зможемо прочитати його на розрядженому айфоні. «Все це свідчить, що немає нічого менш тривкого, ніж «носії тривалого зберігання». А проблема з відтворенням тексту з книжки настане лише у випадку втрати уміння читати.
Але такими роздумами лише починається дискусія Умберто Еко та Жан-Клода Кар’єра. Це наче розігрів перед справжнім дружнім поєдинком двох професіоналів. Тож решта сторінок перегортається у шаленстві та пристрасному захопленні власне книгами. Безліч малознаних прикладів з історії книгодрукування, пригоди раритетних інкунабул і рукописів. Бонусом дається глибший аналіз писемності, кіно та культури різних народів. Співрозмовники є власниками величезних приватних колекцій, мають добрий нюх на всі палітри запахів колекціонерської кухні. Окрім численних цікавих фактів, читач зіткнеться й зі здивуванням – таке собі неочікуване спільне захоплення обох інтелектуалів історією людської глупоти...
Спектр обговорених тем надзвичайно широкий і прецікавий. Інтелектуали дискутують про поетів – знаних і забутих, діляться знаннями про письменницькі дружби відомих літераторів. Чимало уваги приділено темі так званого фільтрування. Багато цікавинок можна почути про колекціонерів, про їхні мрії та пристрасті, пригоди з книжками…
Окрім суто книжкових питань, співрозмовники сходять й на узбіччя таких тем, як проблеми сучасної освіти, можливості чи неможливості цензури в Інтернеті, дискутують про віру та науку, релігію й атеїзм…
Мабуть, одним із обов’язкових розділів усіх книг про книжки, зокрема, й цієї, є розділ про непрочитані книжки. Отож, читач може дізнатися, яких книжок не прочитав Умберто Еко, чи яких фільмів не подивився Жан-Клод Кар’єр. І звісно у цій розмові не обійшлося без згадки відомої праці П’єра Байяра «Мистецтво розводитися про книжки, яких ми не читали».
Безсумнівно, ця книга про книги виходить поза сторінки свого паперового існування. Це книга-діалог із читачем, і особливо – книга-провокатор до власних діалогів.
Детальніше на сайті «Збруч».
