Леонід Фросевич, керівник творчої групи газети «Вечірній Київ»

Майже щодня приваблює поетичне слово. Тому вкотре перечитую блискучого лірика Миколу Вінграновського (збірочку випустило у світ видавництво Івана Малковича). Його творчість мені особливо до вподоби сьогодні, коли підростає моя онучка Софійка – їй скоро два роки. А у Вінграновського є дивовижні дитячі вірші!

Заглиблююся у світ поезії Бориса Гуменюка – «Вірші з війни». Поет воював на Донбасі у складі батальойону ОУН, розміщував у соцмережах свої пости про фронтові будні. Нині ж читаю, як ці воєнні картинки він «малює» за допомогою художніх образів.

Наталка Марків, редактор відділу «Економіка та інфраструктура»

Читаю багато, щодня і паралельно по кілька книг. Читаю за принципом: щось нове, щось старе і щось позичене.

Нове – це Пітер Тіль «Від нуля до одиниці». В передмові зазначено, що автор переконує, що успіх гарантований лише тим, хто створює щось абсолютно нове, а не копіює відпрацьовані шаблони. Розповідає про конкуренцію і монополію у бізнесі. Але ж ЯК він це пише! Конкуренцію Microsoft і Google від порівнює з війнами Монтеккі і Капулетті. Просто шекспірівські пристрасті бушують між цими двома «родинами», у той час, коли приходить Apple, і їх перемагає. Бо конкуренція і війна у бізнесі дуже дороге задоволення.

Це зіставлення дуже мене потішило, бо якраз паралельно перечитую «Ромео і Джульєтту» від АБАБИГАЛАМАГИ. «Шкільна» програма у перекладі Андруховича і з ілюстраціями Єрка перетворилася на особливе літературне і естетичне смакування – по кілька сторінок увечері.

А «позичене» – це Ренсом Ріггз «Дім дивних дітей». Книга, із якою спокійно можна проїхати потрібну зупинку у метро або засидітися далеко за північ. Не дивно, що за екранізацію історії взявся Тім Бертон. Проте й книга, яка не потрапить у мою власну «рубрику» на перечитування.

Ольга Косова, журналіст

На «Книжковому Арсеналі» не могла пройти повз новинки від «Видавництва Старого Лева» – «Це Воргол» Кетрін Інґрем. Життя відомих людей – це завжди божевільний калейдоскоп подій, а надто коли йдеться про таких ексцентричних особистостей, як «король» поп-арту. Енді Воргол зробив все, щоб породити міфи і легенди навколо своєї особистості, які досі не дають спокою мистецтвознавцям. Крім цікавих і інтригуючих фактів з його біографії, книга порадує якісним і яскравим оформленням з фотографіями митця та репродукціями його робіт, а також симпатичними ілюстраціями художника Рея Ендрю. Таке видання хочеться мати у своїй домашній бібліотеці і періодично переглядати.

«Це Воргол» – перша книга з серії про видатних митців XX століття англійської журналістки Кетрін Інґрем. Сподіваюся, «Видавництво Старого Лева» не забариться з продовженням. Особисто я із задоволенням прочитаю про ще одного майстра епатажу – Сальвадора Далі.

Марина Марченко, журналіст

Нині читаю книжку Любка Дереша «Намір!». Це не перша книжка цього автора, несхожого ні на кого, яку я із задоволенням просто «поглинаю». Дотепна, інтелектуальна, вишукана література у виконанні молодого українського письменника мене просто захоплює.

У книжці йдеться про звичайного хлопця на ім’я Петрик П’яточкін із Мідних Буків, який має феноменальну пам’ять. Ця надзвичайна особливість змінює його життя і робить його неймовірно цікавим і неймовірно складним. Адже навіть близьким людям він не може зізнатися у тому, що вміє, що бачить і що може. Дуже цікаво читати про те, як він доглядав свою стару бабцю і зустрічався із коханою дівчиною, працюючи у незвичайному книжковому кафе.

Книжку раджу прочитати всім, хто любить щось незвичайне.

Марія Беляєва, редактор відділу «Місто»

Зазвичай я читаю кілька книжок одночасно. Це художня та спеціалізована література, а також розвиваюча. Купила багато видань на «Книжковому Арсеналі», і вони тепер в мене на поличці must read. Гадаю, вистачить на все літо.

Зараз читаю «Saint Porno. Історія про кіно і тіло» Богдана Логвиненка, антологію любовних романів 20-х років «Беладонна». Нещодавно знайшла серію книжок зі стилістики української мови від львівського видавництва «Апріорі», першою взяла «Цікавинки укрмови». Гадаю, стане корисною у роботі. А також дуже хочу нарешті дістатися і до «33 митців у трьох актах» Сари Торнтон, присвяченій видатним художникам сучасності.